Один з гостей нашого прихистку розповідає про себе.
Я звичайний мешканець із міста Краматорськ. Закінчив 11 класів у загальноосвітній школі.
До 16 років жив з матусею (зараз мені 18), з часом з’їхав від неї.
Місцева адміністрація дізнавшись про мене, швидко допомогли з ділянкою землі та будиночком де багато років вже ніхто не жив. Там я і облаштував своє життя.
Займався пошуком праці, щоб було за що жити. Це і на лісництві, кафе, сервісний центр, де брали туди і йшов.
Іноді було дуже важко жити в таких умовах, але я завжди знаходив вихід з будь якої ситуації, скрізь мені траплялись гарні люди.
Увесь свій вільний час приділяв мотоциклу і скутеру, які купив вже за власно зароблені кошти.
Вчився у комп’ютерній академії “ШАГ”, але постійно не вистачало грошей на навчання, дуже важко було вчитися у школі і в комп’ютерній академії, недовчився зовсім трішки, бо фізично було важко навчатись і заробляти одночасно, здоров’я не дозволяло.
Від початку повномасштабної війни в країні, намагався жити попри все. Одного дня коли я поїхав на роботу та був на обіді, мені зателефонували і показали по відео дзвінку, що через дорогу прилетіла ракета «отих свиней» і моя домівка склалася як якась картонна коробка, це й змусило мене продати скутер який вцілів та якнайшвидше виїхати з рідного міста.
Шлях був спочатку автобусом, потім потягом і більше доби я добирався до Львову.
По приїзду, планував виїхати за кордон, але не пропустили через відсутність відповідних документів.
З тих пір вже пройшло майже три тижні, як я знаходжусь у Львові. І я дуже вдячний усім хто зараз працює у тому прихистку де я зараз перебуваю, вони найкращі в своїй справі. Завдяки рекрутеру з пошуку роботи Валерій влаштувався на офіційну роботу і працює у Львові.
Тепер треба ще більше сил та часу, аби влаштувати та звикнути до цього… іншого зовсім нового життя.