Аміна
Зараз Аміні 20 років, вона переїхала до Львова з Києва та зараз є частиною фонду. До початку повномасштабної війни дівчина працювала баристою в столичній кав’ярні, втім планувала змінити діяльність на щось більш спокійне. Аміна жартує, що хотіла відпочити трохи від комунікації з людьми, але не думала, що згодом цього стане в її житті ще більше.
24 лютого Аміну, як і багатьох українців, розбудили звуки вибухів та дзвінок тата. Саме він згодом став головною мотивацією дівчини долучитися до команди волонтерів. Аміна згадує, що більше доби майже не спала та постійно читала новини. Вранці 25 лютого тато прийняв рішення всією сім’єю виїхати з Києва в село в області. А згодом повідомив, що йде захищати Україну і відмовити його не вийде, повернеться він лише після перемоги.
У селі Аміна пробула три місяці, але весь час хотіла повернутися до свого звичного ритму життя, лише після повернення до Києва зрозуміла, що вже не буде так, як колись. Дівчина продовжувала працювати, але через постійні обстріли столиці майже весь час доводилося сидіти в укриттях. Це і певні особисті обставини стали поштовхом до переїзду у Львів. Саме тут друг Аміни, який вже був волонтером, запропонував їй приєднатися до команди фонду.
Дівчина довго вагалася, каже, що не була впевнена, що готова до такої відповідальності, але бажання допомогти хоча б чимось перемогло. Аміна жартує, що з дитинства мріяла відкрити прихисток для нужденних, тому потрапила у фонд, який опікується власним шелтером для українців, які були вимушені покинути власні домівки через війну.
Зараз вона є PR-менеджером та просуває фонд в соціальних мережах та серед партнерів. Аміна – одна з тих, хто відповідає за комунікацію фонду і завжди контактує з великою кількістю людей, хоч донедавна мріяла про спокій. Дівчина каже, що зараз відчуває себе на своєму місці і щаслива, що може своєю роботою наближати перемогу України, яку так чекав її тато, життя якого, на жаль, забрала війна.