Анастасія
Початок повномасштабної війни Анастасія застала у Львові, адже закінчувала останній курс університету та працювала журналісткою у місцевому онлайн-виданні. Втім 24 лютого вона вирішила повернутися до сім’ї на Київщину, як згодом з’ясувалося, в окуповане місто.
В окупації Настя разом з подругою та хрещеною волонтерили в дитячому садочку, куди вивозили людей під час евакуації. Там вона заповнювала списки людей, яких евакуйовували зеленими коридорами, та допомагала з гуманітарною допомогою, яку вдавалося провезти волонтерам.
«Коли до Бородянки почали підходити українські військові, то ми возили їм їжу. Збирали термоси в кого були, наливали туди гарячий суп чи чай. Мама пекла хліб, бо продукти вже не було де брати, всі магазини розбили майже одразу. У них була їжа, але в таку погоду ті консерви і решту неможливо було їсти», – розповідає Настя.
Виїхати в безпечне місце вдалося лише наприкінці березня і ще майже місяць провести в селі на Львівщині.
«Нас було 13 осіб в невеликому трикімнатному будинку без опалення, води та базових зручностей. Там було лише світло, але в будь-якому випадку краще, ніж під авіацією», – згадує дівчина.
Коли область деокупували і сім’я Насті могла спокійно повертатися в Київ та Бородянку, вона поїхала назад у Львів. Весь цей час, коли була така можливість, дівчина продовжувала працювати журналісткою дистанційно, але час було відновлювати роботу повноцінно.
У фонд Настя потрапила випадково. Знайомий на одній з зустрічей розповів, що шукають PR-менеджера та менеджера проектів фонду і запропонував спробувати. Дівчина певний час планувала змінити роботу, але сумнівалася в тому, що впорається з кардинально новою роллю.
«Для мене ключовим стало те, що я буду корисною для людей, які захищають нас щодня. Серед них з перших місяців повномасштабного вторгнення мій тато та хрещений. Я давно відчувала, що роблю недостатньо, просто кидаючи донати, тому вирішила спробувати. Я жодного разу не пожалкувала про це, адже опинилася серед свідомих людей, які розуміють, що війна зачепила всіх і не можна бути осторонь. Якщо не на фронті – то потрібно робити все, щоб підтримати тих, хто там ризикує своїм життям за мене», – ділиться Настя.