Пані Наталя з Маріуполя. Сама родом із міста Запоріжжя. Має троє діточок різного віку, дівчатка 29 та 11 років і хлопчик 9 років.
У 2014 році пані Наталю вигнали з роботи, через те, що вона дуже любить Україну й у неї на столі стояв наш прапор.
Жили в 5-поверховому будинку, були вдома як почалась війна, заняття в школі скасували та з роботи набрали – сказали, щоб нікуди не виходили.
В місті за весь час війни ще з 2014 року так і не зробили жодного бомбосховища, у нас їх просто не існує. Ми бачимо зарево 9 років поспіль, кожного вечора…
Розуміючи, що подітись просто немає де, ми згрупувались та почали зносити до підвалу всіх людей у віці та маломобільних людей. Потім ходили обносили квартири, магазини, марадьорили аптеки аби допомогти людям. Всіх примушували працювати, щоб вижити. Перші дні ще було світло й вода, а потім вже нічого.
В місті люди помирали від голоду та нестачі ліків. Бачили як вагітна жінка на фоні стресу з’їхала з глузду, в час сильного обстрілу разом з маленькою дитиною вийшла в центр двору та стояла кричала, щоб їх врятувати, довелось вдарити та насильно затягнути до підвалу.
Мер казав залишатись вдома, скоро все налагодиться. Якби не він, багато людей би врятувалось!
В нашому будинку вижили всі!
Ми зберегли кожного жителя будинку, виходжували, вимолювали.
Вважаємо, вижили, бо молились. Був період коли 3 дні сильно бомбили й на кут нашого будинку впала бомба і не розірвалась. Нашими силами та молитвами ми зберегли двір як і до війни.В кінці березня після 20 числа нас «звільнили» російські війська. Почали присилати евакуаційні автобуси до росії.
Знайомий 24-26 лютого приїжджав та намагався потрапити до міста, щоб евакуювати людей, та наші військові його не впустили.
На кінець травня, знайшовши можливості та сили ми вирушили з дітьми звідси.
Шлях був довгим та складним, через Василівку до Бердянська з перевізником, далі маршрутом Мелітополь – Василівка – Запоріжжя, а там вже нас зустріла моя сестра, вона в місті винаймала 1-кімнату квартиру. У неї перевели дух якийсь час і вирушили у Львів.
Зараз перебуваємо в затишному прихистку, де тепло та смачно, є всі умови та надають необхідні речі. Робимо документи, щоб вирушити у Норвегію, де зможемо дати дітям гарну медичну допомогу та адаптацію після всього тяжко пережитого. Вдячні всьому персоналу за такий теплий прийом, можливість пожити в гарних умовах після наших підвалів.