Багато українців зіштовхнулись з війною та втратили все. Для них одяг став не засобом вираження стилю, а джерелом тепла, комфорту та надії.
Сьогодні ми хочемо поділитись історіями про те, як одяг стає символом турботи. Що для нас може здатися звичними речами, для декого стає дорогоцінним подарунком.
Особливо ми це відчули після руйнації росіянами Херсонської ГЕС, коли люди втікали від затоплення, не думаючи про особисті речі, гігієну, а тим паче про одяг, дякували Богу, якщо встигли вхопити хоча б документи.
На їхніх обличчях не було усмішок, а текти сльози печалі і розчарування. В очах було розуміння, що дім, де ти виріс і прожив усе життя, пішов під воду.
Тоді їх дух піднімали всім, чим тільки можна, а одяг став тим необхідним мінімумом, який ми змогли забезпечити постраждалих та продовжуємо робити це дотепер.
Серед людей, яким ми допомогли, була жінка, яка вивезла своїх пʼятьох маленьких дітей з російської окупації в холодний період. Сімʼя отримала від нас багато теплого одягу, який зігрівав їх взимку. Ми раді, що змогли забезпечити малечу хоча б такою базовою потребою, як одяг.
Теплі куртки та светри дарують тепло в холодний день, а легкий літній одяг допомагає пережити спекотні дні. Отримуючи одяг, діти раділи, дорослі відчували тепло, а в їхніх очах читались подяка та вдячність за небайдужість.
Крім того, ми передаємо взуття як цивільним, так і військовим. На початку війни ми запустили акцію, завдяки якій взуття, яке припадало пилом, стало важливою допомогою для військових, які весь час перебувають в незручному і паркому взутті. Тоді було зібрано більше 200 пар.